Обращение Ксюши

ЗВЕРНЕННЯ НА УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Я звертаюся до тих, кому хоч трішки не байдужа чужа біда!

Розповім трохи про себе. Звати мене Оксана Сенишин, мені 27 років. Народилася в маленькому провінційному містечку Миколаїв, Львівської області, де і пройшли мої дитячі роки.

Саме в період мого дитинства і юнацтва, моїй родині довелося пережити дві страшні трагедії, від легеневої гіпертензії померли дві мої сестрички (старша Оля в 1986-му і молодша Соломія в 2005-му). Наскільки це була велика втрата для нас з батьками, передати словами неможливо. Але час йшов і треба було продовжувати жити далі. Як і всі діти, я ходила в школу, вчилася, отримувала свої заслужені оцінки. Після закінчення школи я вступила до інституту, який успішно закінчила. Перше кохання, розчарування, сльози, радість, мрії і плани на майбутнє, все було як у всіх. І здавалося б, нічого вже не може затьмарити рівномірного перебігу моєму житті. Але на жаль ..      

Одного вечора, коли я поверталася з роботи додому, на мене напали і пограбували. Але це далеко не найстрашніше, що може трапитися, запевняю вас. Каменем спотикання або, простіше кажучи, поштовхом до початку нового етапу мого життя став стрес. Стрес, який я пережила при цьому нападі, і після якого весь цей кошмар почався .. Одного ранку (листопад 2007) я прокинулася від того, що просто не могла дихати, протягом декількох днів ситуація тільки погіршилася ..Навчені сумним досвідом ми з батьками негайно почали проходити обстеження: Львівський Кардіологічний центр, Львівський Медінститут, «Сімекс-Соно» (відомого кардіолога Іваніва Ю.А.), далі Національний інститут серцево-судинної хірургії ім. Н.М. Амосова (де мені зробили катетеризацію серця, що б підтвердити діагноз), Національний медичний університет імені О.О. Богомольця - у всіх цих клініках я пройшла ретельний огляд. Ідіопатична легеневої гіпертензії 3 ст. (Швидкопрогресуючого хвороба з частотою виявлення 1-2 людини на один мільйон. Хвороба стає підставою інвалідності і при відсутності лікування гіпертонії призводить до передчасної смерті хворого). Цей страшний вирок я почула як остаточний діагноз від професора Конопльової Л.Ф. (у грудні 2007 року).

Не можливо передати почуття і емоції, які ти відчуваєш при цьому. Розпач своїх батьків навіть не намагаюся передати. Спочатку це паралізірующій все тіло шок. Деякий час ти відмовляєшся вірити і сприймати, що це відбувається саме з тобою. Здається, що це просто страшний сон, який ось-ось закінчитися. І коли все ж усвідомлюєш, що все це відбувається з тобою насправді, ти разом з тим розумієш, що в тебе є тільки два варіанти дій. Або опустити руки і змиритися зі своїм становищем, потонув з головою в своєму горі і пустивши все на самоплив. Або ж, не дивлячись ні на що, боротися! І я вибрала другий варіант. 

Я боролася, борюся і буду боротися до останнього подиху! Незважаючи на те, що важко дихати, незважаючи на нестерпні болі в грудях, які затискають тебе всередині колючим дротом, на всілякі обмеження доктора, я працювала, так як грошей на ліки мені більше ніде взяти.Мої батьки пенсіонери, і допомогти мені матеріально просто не в силах. Мій батько інвалід 1 групи (у нього повністю ампутована права рука, а мати страждає від хронічного поліартриту, яка посилилася після стресу від смерті моїй другій сестрички, і зараз з будинку майже не виходить. Але зараз, коли в мене почалася легенева гіпертонічна криза у мене не буде іншого виходу, як сидіти вдома, так як працювати в цьому стані просто неможливо. Крім цього зараз мені необхідні додаткове ліки - «Вентавіс» (12 тис. грн. на місяць), без нього мій організм не зможе протриматися, через звуження легеневої артерії, моє серце відчуває постійні перенавантаження,  і дихати з кожним днем стає все важче.          

Протягом 5 років я ретельно виконую всі вказівки професора Конопльової Л.Ф.., Купую ліки, беру участь у всіляких експериментальних програмах (остання була в 2010 році від компанії Файзер-лікування сінтаксінтаном в комплексі з Реваціо). Але на жаль, цього не достатньо. Після обстеження в Австрії (лютий 2012) мене поставили перед фактом, що хвороба прогресує (гіпертензія в легеневій артерії ще в лютому цього року досягла 100 мм), і вже пора розглядати трансплантацію легень як єдиний вихід можливий на сьогоднішній день .. У червні цього року у мене пішов ще більший прогрес, всі симптоми посилилися: постійні болі в грудній клітці навіть у стані спокою, дикий кашель (серце настільки збільшується, що починає тиснути на трахею), і зараз навіть зовсім незначні навантаження викликають задишку і запаморочення, серце просто не справляється з навантаженнями від чого в будь-який момент воно може просто зупинитися.

На даний час ЛГ вже знаходиться на останній стадії розвитку і ліками тут вже, на жаль, не обійтися. Єдине, що може допомогти - це трансплантація легенів. Роблять такі операції в Гессені, саме там успішно прооперували вже не однієї людини з таким же діагнозом. За прогнозами проф. Конопльовой, яка, до речі, єдина в Україні займається ЛГ, операцію слід зробити якомога швидше, так як часу в мене, на жаль вже не так багато. Подібна операція коштує до 450 тис.євро, але це немислима сума для мене, простої дівчини, яка з працею заробляє на щоденні ліки.Саме тому я змушена звернутися до вас. Людям, яким не байдужа чужа доля. Я дуже хочу залишитися жити, дихати, радіти кожному сонячному дню! З надією в серці і відчаєм у душі, я звертаюся до тих, кому не все одно.Буду щиро вдячна за будь-яку допомогу! Усі необхідні документи про діагноз, перебіг хвороби, і т.п я надаю.

ОБРАЩЕНИЕ НА РУССКОМ  ЯЗЫКЕ




Здравствуйте все, кому хоть чуточку не безразлична чужая беда! 

Расскажу немного о себе. Зовут меня Оксана Сенишин, мне 27 лет. Родилась в маленьком провинциальном городке Николаев, Львовской области, где и прошли мои детские годы. Именно в период моего детства и юношества, моей семье пришлось пережить две страшные трагедии, от легочной гипертензии умерли две мои сестренки (старшая Оля в 1986-м и младшая Соломия в 2005-м). Насколько это была большая потеря для нас с родителями, передать словами невозможно. Но время шло и надо было продолжать жить дальше. Как и все дети, я ходила в школу, училась, получала свои заслуженные оценки. После окончания школы я поступила в институт, который успешно закончила. Первая любовь, разочарования, слезы, радость, мечты и планы на будущее, все было как у всех. И казалось бы, ничего уже не может затмить равномерного течения моей жизни. Но увы..

       Однажды вечером, когда я возвращалась с работы домой, на меня напали и ограбили. Но это далеко не самое страшное, что может случиться, уверяю вас. Камнем преткновения или, проще говоря, толчком к началу нового этапа моей жизни стал стресс. Стресс, который я пережила при этом нападении, и после которого весь этот кошмар начался.. Однажды утром (ноябрь 2007) я проснулась от того, что просто не могла дышать, на протяжении нескольких дней ситуация только усугубилась..  
Научены печальным опытом мы с родителями немедленно начали проходить обследование: Львовский Кардиологический центр, Львовский Мединститут,  «Симекс-Соно» (известного кардиолога Иванива Ю.А.), дальше Национальный Институт Сердечно-Сосудистой Хирургии им. Н.М. Амосова (где мне сделали катетеризацию сердца, что б подтвердить диагноз), Национальный медицинский университет имени А.А. Богомольца – у всех этих клиниках я прошла тщательный осмотр. 
 ИДИОПАТИЧЕССКАЯ ЛЕГОЧНАЯ ГИПЕРТЕНЗИЯ 3 ст. (быстропрогрессирующая болезнь с частотой выявления 1-2 человека на один миллион. Болезнь становится основанием инвалидности и при отсутствии лечения гипертонии приводит к преждевременной смерти больного). Этот страшный приговор я услышала как окончательный диагноз от профессора Коноплевой Л.Ф.(в декабре 2007 году). Не возможно передать чувства и эмоции, которые ты испытываешь при этом. Отчаяние  своих родителей даже не пытаюсь передать. Сначала это парализирующий все тело шок. Некоторое время ты отказываешься верить и воспринимать, что это происходит именно с тобой. Кажется, что это просто страшный сон, который вот-вот закончиться. И когда все же осознаешь, что все это происходит с тобой на самом деле, ты вместе с тем понимаешь, что у тебя есть только два варианта действий. Или опустить руки и смириться со своим положением, потонув с головой в своем горе и пустив все на самотек. Или же, не смотря ни на что, бороться! И я выбрала второй вариант. Я боролась, борюсь и буду бороться до последнего вздоха! Несмотря на то, что тяжело дышать, несмотря на невыносимые боли в груди, которые зажимают тебя внутри колючей проволокой, на всевозможные ограничения доктора, я работала, так как денег на лекарство  мне больше негде взять. 
Мои родители пенсионеры, и помочь мне материально просто не в силах. Мой отец инвалид 1 группы (у него полностью ампутированная правая рука, а мать страдает от хронического полиартрита, который усугубился после стресса от смерти моей второй сестрички, и сейчас с дома почти не выходит. Но сейчас, когда у меня началась легочная гипертоническая криза у меня не будет другого выхода, как сидеть дома, так как работать в этом состоянии просто невозможно. Кроме этого сейчас мне необходимы дополнительное лекарство – «Вентавис»  (12 тис грн. в месяц), без него мой организм не сможет продержаться, из-за сужения легочной артерии, мое сердце испытывает постоянные сверхнагрузки, и дышать с каждым днем становится все труднее.

           На протяжении 5 лет я тщательно выполняю все указания профессора Коноплевой Л.Ф.., покупаю лекарства, участвую во всевозможных экспериментальных программах (последняя была в 2010 году от компании Файзер– лечение синтаксинтаном в комплексе с Ревацио). Но увы, этого не достаточно. После обследования в Австрии (февраль 2012) меня поставили перед фактом, что болезнь прогрессирует (гипертензия в легочной артерии еще в феврале этого года достигла 100 мм), и уже пора рассматривать трансплантацию легких как единственный выход возможный на сегодняшний день.. В июне этого года у меня пошел еще больший прогресс, все симптомы усугубились: постоянные боли в грудной клетке даже в стане покоя, дикий кашель (сердце настолько увеличивается, что начинает давить на трахею), и сейчас даже совсем незначительные нагрузки вызывают одышку и головокружения, сердце просто не справляется с нагрузками от чего в любой момент оно может просто остановиться . На данное время ЛГ уже находится на последней стадии развития и лекарствами тут уже, к сожалению, не обойтись. Единственное, что может помочь - это трансплантация легких. Делают такие операции в Гессене, именно там успешно прооперировали уже не одного человека с таким же диагнозом. По прогнозам проф. Коноплевой, которая, кстати, единственная в Украине занимается ЛГ, операцию следует сделать как можно скорее, так как времени у меня, к сожалению уже не так много. 

Подобная операция стоит до 450 тис.евро, но это немыслимая сумма для меня, простой девушки, которая с трудом зарабатывает на ежедневные лекарства. 
Именно поэтому я вынуждена обратиться к вам. Людям, которым не безразлична чужая судьба. Я очень хочу остаться жить, дышать, радоваться каждому солнечному дню! С надеждой в сердце и отчаяньем в душе, я обращаюсь к тем, кому не все равно. 

Буду искренне благодарна за любую помощь! Все нужные документы о диагнозе, течении болезни, и т.п я предоставляю.

ENGLISH

Save A Life

Urgent appeal for help in the hope to win your empathy and understanding

Hello, my name is Oksana Senyshyn, aged 27. I come from a small town, Mykolaiv, in Lviv region, Ukraine. When I was a child, an atrocious tragedy shook the peaceful life of my family. My older sister Olya died in 1986 of pulmonary hypertension (congenital anomaly of the pulmonary artery). Similarly, my younger sister Solomia died in 2005 of the same disease. I find it difficult to put my feelings into words. This was undoubtedly a sad loss for my family. But my parents and I summoned up our strength and will to live, hoping that time heals.

In 2007, I was diagnosed with the same horrible disease. Pulmonary hypertension is increased pressure in the pulmonary arteries. Moreover, the pressure increases day-by-day. When it reaches a critical point, the heart stops and the person dies. Unfortunately, there are no remedies for this illness. The only way out is a lung transplantation.  As I don’t have much time left, it is indispensable to perform the surgery as soon as possible.

Fortunately, I am lucky to be accepted by UKGM clinic (Universitats Klinikum Giessen and Marburg) in Gießen, Germany. The key condition for hospitalization is pre-paid amount of 300,000 Euro. This sum covers a pre-operative period and the operation itself. Another amount of 150,000 Euro is required after the first payment as the basis of another contract for the post-operative and rehabilitation period. Thus, the final cost of this operation is equal to 450,000 Euro. This sum, which is the price for my life, seems beyond the clouds for me, a girl who for five years in a row can hardly earn money for her daily treatment.

I am in despair. I have been contacting various charitable funds and social entities, but have received only empty promises, refusals or indifference.

Meanwhile, time passes by. I am too much in love with this life to give myself up to this terrible condition. I do want to live! That’s why with all my heart I beg for your mercy!

You are my last hope and chance to be saved. With belief in my true heart and despairing soul, I address those who do care.

Any contribution is most sincerely appreciated. Contract documents between the Clinic and me shall be provided upon request.

E-mail: senyshynk@gmail.com